| AIM-7 Sparrow | |
|---|---|
 AIM-7 Sparrow причіплені до F-14 Tomcat | |
| Тип | ракета повітря-повітря |
| Походження |
 США |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1958 - т. ч. |
| Оператори |
 Греція.svg){kind=small} Канада Італія Японія Йорданія Іспанія Сінгапур Тайвань Ізраїль.svg){kind=small} Велика Британія Південна Корея Туреччина Саудівська Аравія Кувейт Малайзія Ірак Іран Єгипет США Канада.svg){kind=small} Австралія Україна |
| Війни |
Війна у В'єтнамі Війна Судного дня Війна в Перській затоці Ліванська війна та низка інших конфліктів |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Raytheon |
| Вартість одиниці | $125 000 |
| Виготовлена кількість |
70 000+ |
| Характеристики | |
|
| |
AIM-7 Sparrow у Вікісховищі | |
AIM-7 Sparrow («Спе́рроу»)[a] — американська керована ракета класу «повітря-повітря» середньої дальності з напівактивною радіолокаційною головкою самонаведення. Надійшла на озброєння ВМС США у 1956 році. Багаторазово модернізувалася і дотеперішнього часу використовується ВПС багатьох країн світу, поступово замінюючись більш досконалою ракетою AIM-120 AMRAAM. Існує зенітний варіант ракети корабельного базування RIM-7 Sea Sparrow.
Розробка ракети AIM-7 «Sparrow» почалася ще в 1947 році, коли ВМФ США уклав контракт з фірмою Sperry на розробку системи наведення типу «осідланий промінь» для звичайних 127-міліметрових НАР HVAR (англ. High Velocity Aerial Rocket — швидкісна авіаційна (некерована) ракета). Спочатку проект позначався як KAS-1, але в 1948 позначення змінили на AAM-N-2.
Незабаром конструктори виявили, що 127-міліметрова ракета має недостатній діаметр для розміщення необхідної апаратури. Спеціально для вирішення цієї проблеми було розроблено більшу 203-міліметрову ракету, яка пройшла випробування ще в 1948 році. Проте відпрацювання системи управління йшло надто повільно, і перше успішне перехоплення повітряної цілі новою ракетою було здійснено лише у грудні 1952 року.
Ракета AAM-N-2 (відома як " Sparrow I ") була прийнята на озброєння перехоплювачів McDonnell F-3 Demon ВМФ США в 1956 році. Вона оснащувалась двигуном компанії Aerojet і несла 20-кілограмову фугасну бойову частину. Наведення здійснювалося методом «осідланий промінь» — літак-носій утримував ціль у вузькому промені радара своєї бортової РЛС, і ракета рухалася до цілі, автоматично утримуючи себе у межах траси променя. Подальші випробування системи виявили безліч недоліків, пов'язаних з принциповими обмеженнями системи управління: неможливість застосування на малих висотах через відображення променя РЛС наведення від поверхні, швидке зниження точності зі зростанням дистанції до цілі через розширення променя. Близько 2000 ракет Sparrow I було виготовлено, але в експлуатації вони знаходилися дуже недовго і на початку 1960-х після появи AIM-9 Sidewinder всі «осідлані промені» були зняті з озброєння.
Недостатні можливості першої модифікації ракети змусили американський флот шукати альтернативні методи наведення. На початку 1950-х, ще до прийняття ракети на озброєння, компанія Raytheon запропонувала оснастити її активною голівкою радіолокаційного наведення (АГРН), що реалізує принцип " вистрілив-і-забув ". Ракеті надали індекс AAM-N-3 і позначення «Sparrow II». Експериментальне відпрацювання розпочалося у 1951—1952 роках, але до 1955 не давало задовільних результатів. Тільки в 1956 вдалося оснастити ракету АГРН AN/APQ-64, але до цього часу флот вже не вважав проект перспективним.
Роботи, проте, тривали на замовлення ВПС Канади, які зацікавилися ракетою для озброєння своїх перехоплювачів. Ряд ракет пройшов випробування в період з 1957 по 1958 роки, але швидко стало ясно, що обмежені розміри антени РЛС ракети при рівні технологій того часу не дозволяють досягти прийнятної ефективності роботи активного самонаведення. У вересні 1958 року програму розробки цього варіанта ракети остаточно закрили.
У 1955 році компанія Raytheon розпочала роботу над версією ракети «Sparrow», яка використовує напівактивне радіолокаційне наведення з опроміненням цілі радаром літака-носія. Після того, як у 1956 році виробництво Sparrow I було завершено, компанія отримала всі виробничі та технічні потужності проекту і стала основним виробником всієї лінійки ракет Sparrow.
У 1958 році ракета з напівактивною ГСН була представлена на випробування у ВМФ. Вона оснащувалась твердопаливним двигуном компанії Aerojet, але на відміну від більш ранніх моделей несла 30-кілограмову стрижневу БЧ Mk 38. Радіус дії ракети становив близько 11 км. Ракета успішно пройшла випробування і в 1958 надійшла на озброєння, швидко замінивши попередню модифікацію «Sparrow I».
Варіант ракети із ядерною бойовою частиною W-42. Проект опрацьовувався у 1958 році, але не набув розвитку.
Ракети AIM-7E вперше були використані у В'єтнамській війні. Незважаючи на оптимістичні прогнози ВМФ США, ракета виявилася незручною у застосуванні та недостатньо ефективною. Через недосконалість системи розпізнавання «свій-чужий» літаків-носіїв ракети, що змушувала льотчиків зближуватися з противником для візуального розпізнання цілі, використовувати велику дальність ракети майже ніколи не вдавалося: у режимі ближнього бою ракета поступалася AIM-9 Sidewinder.
Відчутним недоліком напівактивного наведення була необхідність для літака-носія утримувати ціль у промені бортової РЛС, щоб головка самонаведення ракети приймала відбитий сигнал. У маневровому повітряному бою це суттєво обмежувало можливості літака-носія. В результаті ймовірність ураження цілі однією ракетою AIM-7 становила на той час не більше 10 %, проте близько 55 в'єтнамських літаків було збито із застосуванням (загальним рахунком) 600 ракет AIM-7. Крім цього, цими ракетами американські винищувачі F-4 Phantom II помилково потопили два своїх патрульних катери і завдали пошкодження американському есмінцю і австралійському крейсеру.[1][2][3][4][5]
У 1973 році над Каліфорнією новітній американський перехоплювач четвертого покоління F-14A Tomcat за допомогою ракети AIM-7E збив самого себе. Під час запуску ракета розірвала паливні баки літака, і він звалився.[6]
У жовтні 1973 року під час війни Судного дня ізраїльські винищувачі F-4 Phantom II випустили 49 із 106 ракет AIM-7 які були в Ізраїлю.[7]
Окремо варто вказати застосування ракет AIM-7 ізраїльськими «Фантомами» проти літаків МіГ-25, що пілотуються радянськими пілотами (включаючи вищезгадану війну Судного дня). З 1971 по 1973 рік було здійснено щонайменше 9 пусків ракет «Сперроу» по радянським літакам, жодна ракета не потрапила в ціль[8], до того ж одна з ракет впала, не розірвавшись, на підконтрольну єгиптянам територію і була передана радянським військам як трофей[9] ;
У ході Ліванської війни у червні 1982 року цими ракетами ізраїльтяни збили 10 сирійських літаків МіГ-21 та МіГ-23[10].
5 червня 1984 року саудівські F-15 за допомогою ракет AIM-7 збили іранський винищувач F-4E[11].
Після в'єтнамської війни ракету спробували модернізувати — у розпорядженні США не було інших далекобійних ракет, пристосованих до встановлення на будь-який винищувач (AIM-54 Phoenix була дуже потужною і могла базуватися лише на спеціально оснащених літаках). Проте основний недолік — необхідність опромінення цілі радаром — виправити не вдавалося. Під час Війни в Перській затоці ракети AIM-7M продемонстрували дещо кращі результати, досягнувши ймовірності влучення близько 40 %. 24 або 25 іракських літаків було збито ціною запуску 71 ракети. Жертвами «Сперроу» стали 6 «Міражів» F1, 6 МіГ-23, 4 МіГ-29, 1 Іл-76, 1 Су-7, 2 Су-22, 2 вертольоти (Мі-24 і, ймовірно, Мі-8), а також ще 1 Су-22 після завершення бойових дій. Також заявляється збиття 2 МіГ-25 (за даними американського історика Стіва Девіса)[12]. Варто зауважити, що самі американські пілоти розповідали, що за допомогою AIM-7 змогли збити лише 1 МіГ-25, а другий «МіГ» був збитий лише сьомою випущеною ракетою, яка була типу AIM-9M[13]. Також був бій (30 січня) знову з МіГ-25, в якому F-15 випустили не менше 8 ракет AIM-7 по «двадцять п'ятих», при цьому жодна з восьми ракет у МіГ-25 не потрапила[14].
У січні 1999 американські F-15 випустили в числі інших одну AIM-7 по іракським МіГ-25, всі ракети, включаючи «Сперроу», в ціль не потрапили[15].
У 2000-х, у зв'язку з появою більш досконалої ракети AIM-120 AMRAAM, Sparrow була знята з озброєння, але залишається в резерві. Крім того, варіант ракети корабельного базування — RIM-7 Sea Sparrow залишається на озброєнні флоту, як і її покращена версія RIM-162 ESSM.
31 травня 2023 року США оголосили про передачу Україні ракет AIM-7 Sparrow. Ці ракети несумісні з українськими винищувачами радянського зразка, але припускається, що вони можуть бути інтегровані до ЗРК типу Skyguard-Aspide або «Бук»[17], про потенційні можливості використання якими RIM-7 було відомо до цього[18]. Раніше, в січні 2023 повідомлялось про майбутню передачу RIM-7 Sea Sparrow Україні[19].
10 червня 2023 року прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо оголосив про намір передати Україні 288 ракет AIM-7 Sparrow[20].
| |||||||||||||||||||||||||||||