UH-1N Iroquois CH-135 Twin Huey | |
---|---|
UH-1N "Huey" з ескадрильї VMM-261, (Посилений), 2012 | |
Призначення | Багатоцільовий гелікоптер |
Походження | США |
Виробник | Bell Helicopter |
Перший політ | квітень 1969 |
Дата прийняття на службу | жовтень 1970 |
Статус | На озброєнні |
Основні користувачі | Корпус морської піхоти США Збройні сили Канади Повітряні сили США Військово-морські сили США |
Виробництво | 1969-1970-ті |
Попередня модель | Bell UH-1 Iroquois |
Варіанти | Bell 212 Bell UH-1Y Venom |
Bell UH-1N Twin Huey — середній військовий вертоліт із двома двигунами. Є одним з варіантів родини Huey, перший політ здійснив у 1969. CUH-1N Twin Huey (пізніше CH-135 Twin Huey) був початковою версією, яку спочатку замовили збройні сили Канади.
UH-1N має п'ятнадцять місць, один пілот і чотирнадцять пасажирів. У вантажному варіанті внутрішній об'єм становив 6,23 м³. На зовнішній підвісці можна перевозити 2268 кг. UH-1N був пізніше перероблений на цивільну версію Bell 212[1].
Основою є подовжений фюзеляж Bell 205, Bell 212 був розроблений для ЗС Канади під назвою CUH-1N Twin Huey. Пізніше, з прийняттям ЗС Канади нової системи позначень назву було змінено на CH-135 Twin Huey[2]. Збройні сили підтвердили початок виробництва 1 травня 1968[1] і замовили 50 вертольотів, з закінченням поставок у травні 1971[3].
Військові США майже не відмовилися від замовлення Twin Huey. Проти замовлення вертольотів для військових США виступав голов Комітету Палати представників США зі збройних сил Л. Мендель Ріверс. Ріверс зайняв цю позицію через силову установку, Pratt & Whitney Canada PT6T виробляли у Канаді. Ліберальний уряд Канади у той час не підтримував дії у В'єтнамі і виступав проти політики США в Південно-Східній Азії, а також приймав тих хто ухилявся від призову. Ріверс був також стурбований тим, що закупівля двигунів призведе до ситуації дефіциту торгового балансу з Канадою. Конгрес схвалив покупку тільки тоді, коли він був упевнений, що у США буде знайдено заміну для двигунів PT6T/T400. У результаті, ЗС США замовили 294 Bell 212 під назвою UH-1N, з початком поставок у 1970[3].
На відміну від канадців, на службі США, UH-1N залишив офіційну назву «Iroquois» від вертольота UH-1 з одним двигуном, також обслуговчий персонал називав вертоліт «Huey» або «Twin Huey»[4].
Bell 412 є подальшою розробкою Bell 212, основною відмінністю було використання композитного чотирилопатевого несного гвинта[3]. UH-1N також був оновлений до чотирилопатевого UH-1Y[5].
Несний гвинт UH-1N приводиться у дію турбовальним двигуном PT6T-3/T400 Turbo Twin Pac створений з двох Pratt & Whitney Canada PT6 які працювали на один вал. Потужність до 1342 кВт (1800 к. с.). При збої одного двигуна другий міг працювати з потужністю 671 кВт (900 к. с.) протягом 30 хвилин або 571 кВт (765 к. с.), що дозволяє UH-1N летіти з максимальним навантаженням[3].
Корпус морської піхоти США (КМП США) встановили на велику кількість своїх UH-1N систему контролю курсової стійкості (СККС), яка представлена сервоприводами розташованими у головці несного гвинта для стабілізації вертольота у польоті. На цій модифікації був відсутній гіроскоп на верхній частині головки несного гвинта, через використання комп'ютерної системи для стабілізації.
З кінця 1970, вертольоти UH-1N поступили на озброєння 20-ї ескадрильї спеціальних операцій ВПС США у В'єтнамі, замінивши там UH-1F та UH-1P з одним двигуном. Вертольоти мали на озброєнні Мінігани (або 40 мм гранатомети) і блоки НАР, і були розфарбовані у камуфляж без розпізнавальних знаків США і лише з знаком Зеленого Шершня, UH-1N підтримували розвідувальні завдання Спеціальних Сил з бази Камрань[6].
ВПС США використовували UH-1N у місіях МБР для перевезення вантажів між базами Міно, Франсіс Е Воррен та Мальмстром до пускових майданчиків у Північній Дакоті, Монтані, Вайомінгу, Небрасці та Колорадо. UH-1N також використовували у 36-й рятувальній ескадрильї (36 RQF) на авіабазі Фейрчайлд, Вайомінг для виконання пошуково-рятувальних і евакуаційних завдань.
Під час Фолклендської війни 1982 ВПС Аргентини використовували два Bell 212 з польового аеродрому у Гуз Грін для виконання різних завдань у тому числі рятування пілотів збитих літаків. Наприкінці бойових дій обидва вертольоти вижили, але були списані аргентинцями[7][8].
Вертольоти UH-1N використовували у КМП США під час вторгнення до Іраку у 2003. UH-1N проводили розвідку і зв'язок між наземними підрозділами корпусу морської піхоти. Також їх використовували авіапідтримку під час битви у Насирії[9].
Станом на 2013 рік ВПС США використовували 62 UH-1N Hueys: 25 охороняли пускові установки МБР, 19 знаходяться на об'єднаній базі Ендрюс для евакуації урядовців з Вашингтону у разі надзвичайних ситуацій, і 18 використовують для тестувань і тренувань. Через те, що вертольоти було замовлено у 1969, ВПС шукають заміну Huey за допомогою Common Vertical Lift Support Platform (CVLSP). Можливими кандидатами є UH-72 Lakota, AW139 та UH-1Y Venom. ВПС наполягали на CVLSP з 2006, але програма в даний час не фінансується, хоча чиновники намагаються продовжити її.[10]
У серпні 2013 ВВС заявили, що були близькі до завершення плану з підтримки і модернізації UH-1N від шести до десяти років. Планувалося підтримати флот вертольотів досліджуючі сучасні покращення і зменшуючи небезпеку польотів. На даний час Huey найстаріша платформа на службі, тому необхідно підтримувати флот у «мінімальному ризику.» Оновлення будуть включати прилади нічного бачення які сумісні з фюзеляжним освітленням, ударостійкі місця для екіпажу і установку системи оповіщення вертольота та пристроєм попередження зіткнень під час руху. ВПС не прийняли рішення списувати чи ні Hueys наприкінці терміну служби і бажає придбати колишні вертольоти морської піхоти моделі UH-1N. Морпіхи розробили план про передачу 26 вертольотів ВПС, які можуть прийняти їх на активну службу або залишити у резерві[11].
UH-1N взяв участь у Громадянській війні у Колумбії. 16 жовтня 2013, вертоліт UH-1N розбився у північному департаменті Гуахіра[12]. Зона падіння припадала на зону впливу FARC[13][14].
Корпус морської піхоти планували списати свої UH-1N Iroquois у вересні 2014 після 43 років служби. HMLA-773 (Ескадрилья Легких ударних вертольотів морської піхоти 773) стала останньою ескадрильєю морської піхоти яка використовувала вертольоти, останнього разу у 2013 два вертольоти перевозилися на кораблі ВМС Нідерландів для розгортання на станції партнерства між країнами Африки. Поставки вертольотів до ВМС та КПМ розпочалося у 1971, загалом було поставлено 205 UH-1N і шість VH-1N у ролі транспортних для Першої ескадрильї Морської піхоти. UH-1N був замінений покращеним UH-1Y Venom; десять моделей N отримали перероблені планери, після чого морпіхи вирішили використовувати нові планери моделі Y. П'ять не озброєних версій HH-1N залишалися на озброєнні у морських піхотинців до заміни їх на UH-1Y і були списані 2015, HH-1N залишились з 44 які були перероблені з 38 UH-1N і шести VH-1N[15]. Останнім бойовим використанням UH-1N морпіхами було використання вертольота у Афганістані у 2010. Морпіхи списали UH-1N під час «церемонії заходу сонця» на військово-морській резервній базі у Новому Орлеані 28 серпня 2014 р.[16][17]
Джерело: USMC UH-1N Fact Sheet,[50] The International Directory of Military Aircraft, 2002—2003[51]
Основні характеристики
Льотні характеристики
Озброєння
|
|
|